Как я купил шишки марихуаны и отрывался на рейв фестивале
Эй, чуваки! Сегодня расскажу вам как я закладки шишек марихуаны раздобыл и на рейв фестивале отрывался! Просто жесть! Давайте начнем сначала.
Все началось, когда я узнал, что в нашем городе будет крутой рейв. Мне нужны были шишки марихуаны, чтобы замочиться под эйфорию, и кикер кокаина, чтобы на взводе быть весь вечер. Окунуться в мир психоделики и забыться на несколько часов – вот что я хапнуть хотел!
Я решил поискать контакты, чтобы шанить шишек. В моем телефоне был один чувак, который мог помочь. Назовем его Джонни.
Я: Хей, дружище, ты можешь мне закладки шишек сделать? Нужно на рейв полететь!
Джонни: О, бро, конечно могу! За бабло, конечно же.
Мы договорились встретиться на курятнике, чтобы обсудить детали сделки. Я понял, что у Джонни все было в шоколаде, когда он раскрыл свою сумку и я увидел перед собой дюжину зеленых шишек марихуаны. Все это было великолепно!
Но чтобы доставить шишки на рейв, мне потребовался капитан. Все знали, что нам нужно было максимально прикрыться. Я решил попросить помощи у моего друга Гоши, он был на взводе всегда и знал весь этот делирий.
Итак, пришла долгожданная ночь рейв фестиваля. Мы собрали свою дружную банду и поехали нашим транспортом – крытый грузовик. Все было приготовлено до мельчайших деталей – специальный кейс для шишек, чтобы ничего не рассыпалось, и небольшой пакетик с кикером кокаина.
Когда мы приехали на место, стояла уже окончательная эйфория. Музыка гремела так громко, что уши аж замочились. Я подошел к барной стойке, чтобы попробовать что-нибудь выпить перед началом нашего путешествия в мир психоделики.
Со мной рядом был Джонни, и мы обменялись шишками и кикером. Я уже не мог дождаться, чтобы испробовать эту смесь. Вместе со своими друзьями мы нашли уютное местечко и начали шанить шишки.
|
Я закурил шишку и сразу почувствовал, как она заполняет каждую клеточку моего тела. Первые несколько минут я чувствовал легкую эйфорию, а затем она постепенно переросла в мощный взрыв позитивных эмоций. Я смотрел на сцену, где играли диджеи, и погружался в мир света и звука.
|
В это время Гоша достал кикер кокаина и предложил мне попробовать. Я не смог отказаться. Я сделал хап и моментально ощутил, как он хлестнул меня по голове. Я стал весь взводе и энергично танцевал под оглушительные биты музыки.
Весь вечер мы отрывались вместе с нашей дикой и шумной компанией. Мы пропускали один трек за другим, наслаждаясь каждой нотой и каждым звуком. Вокруг нас были самые безумные и счастливые люди, которые также припаривались и погружались в мир танцев и музыки.
Вспоминая эту ночь, я до сих пор ощущаю море эмоций и полное ощущение свободы. Это был мой отдых от реальности, маленький мир, где я мог быть самим собой, без каких-либо ограничений. За всей этой эйфорией и весельем стоит огромное количество рисков и возможных негативных последствий для здоровья. Никогда не забывайте об этом.
Тем не менее, в тот день, на рейве, я понял, что музыка и друзья – это то, что действительно важно.
В заключение, я хочу сказать, что эта ночь была одной из самых незабываемых и безумных в моей жизни. Я отрывался в полную катушку, закладывая шишки марихуаны и шаня кокс. Но мир наркотиков – это сложный и опасный мир. Найдите свое счастье без его помощи.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...